«Коли є однодумці – це надихає» – Ірина Моргун, продюсерка UA: Українське радіо Тернопіль

UA: ТЕРНОПІЛЬ для когось – це незалежне медіа, для когось  – регіональний телеканал, приміщення якого знаходиться на магістральній площі обласного центру, а для когось  – це щоденна робота, нелегка, але улюблена.

Ірина Моргун (Ситай) – лінійна продюсерка UA: Українське радіо Тернопіль, працює на радіо 15 років, її кар’єра розпочалася задовго до початку реформування Суспільного. Про роботу та про те,  як Ірині вдається поєднати різні активності у житті поговоримо далі:

  «Чому» робота на Суспільному?

 – На радіо працюю 15 років. Маю досвід роботи не лише в системі колишніх державних телерадіокомпаній, а й приватних радіостанцій. Хто знає, про що йдеться, розуміє  – це полярні структури і за технічними можливостями, і за організацією роботи, й за популярністю серед аудиторії в регіоні. Об’єднує їх одне – залежність від когось чи чогось. А Суспільне – це незалежність і відкритість. Майданчик, де про складні процеси говорять доступною мовою. Це дуже вабить у професійному плані. А коли замість крові твоїми венами тече радіоефір, то причетність до створення незалежного мовника неабияк надихає. Нагадаю, що у «Стратегії розвитку НСТУ» йдеться, що радіо, зокрема, має надавати неупереджену, перевірену інформацію; генерувати дискусії, що мають на меті пошук рішення; пропагувати прагнення до критичного мислення. Якщо спроектувати цю місію на роботу в реальному часі – то її просто непочатий край. І, виконуючи те, чи інше завдання, ти чітко розумієш задля чого працюєш. Саме тому – Суспільне.

  Які найяскравіші моменти зі своєї роботи можете згадати зараз?

 – Пригадую, як «ламала» старий тематичний план. Від певних програм довелося відмовитися і ввести інші випуски, які були б сучасніші та слухабельніші. Зізнаюся, атракція була ще та!  Цікаво було працювати над тим, аби наше радіо «ожило», наповнилося звичайною розмовою, а не банальним озвученням офіційної інформації чи високохудожнім дикторським читанням, а також над збільшенням кількості прямоефірного мовлення, а не продукування програм у запису. Мені приємно, що ті, хто залишився у колективі чи прийшли до нього пізніше, підхопили мої прагнення. Хоча роботи ставало дедалі більше. Часто ми дискутуємо на підвищених тонах із колегами, часто кожен залишається з тою ж думкою, з якою прийшов на вранішнє планування, але коли справа доходить до студії – кожен викладається там, як може. І радіо мовить. Ще один проєкт, про який не можу не згадати – це створення ранкової програми Українського радіо Тернопіль «Файний ранок». Його планування, ведення, аналіз. Не помилюся, якщо скажу, що це одна з найулюбленіших програм і наших ведучих, і слухачів.

  Що чи хто надихає працювати в нових проєктах?

 – Люди, які ці проєкти творять. Люди, яким небайдуже. Найціннішою для мене є фраза: «Ірка, а давай зробимо»! Коли є однодумці – це надихає.

  Ви займаєтеся спортом, це ж така «родзинка» саме UA: ТЕРНОПІЛЬ, адже багато працівників філії спортивні і активні люди, беруть участь у healthy марафонах, змаганнях. Тож цікаво який саме вид спорту  Вам до вподоби?

 – Ой, та це не спорт – це, радше, фізкультура. Мені потрібен рух, як повітря. Різними активностями цікавилася ще зі школи. Роками відвідувала шкільну секцію з волейболу, але високим зростом похвалитися не можу, тому це було на рівні хобі. Скільки себе пам’ятаю, пропадала на поліських болотах, копанках і річечках, вудячи рибу. Ось і цього року нарибалилася, як ніколи. Можу намотувати кілометри лісом, навіть якщо гриби не шукаються. Це процес. Люблю їздити на велосипеді. Часто кручу ровером по 7 кілометрів на роботу в місто з приміської зони, де живу й ним повертаюся додому. Намагаюся не пропускати заняття у тренажерному залі, куди ходжу двічі на тиждень. Минулого року захопилася бігом. Спочатку навіть 2 км не могла здолати. Тепер бігаю по 10-11 кілометрів. Часто чергую крос і заняття в тренажерці. Люблю подорожувати і не пропускаю жодної можливості довгих піших прогулянок.

  Важливіше реалізовуватися в команді чи все ж таки особистісний розвиток та позиціонування себе як професіонала є стимулом працювати краще?

  – Для мене це не ділиться на два. Має бути симбіоз. «Запалити» колектив хорошою ідеєю чи спонукати до плідної роботи може тільки самодостатній професіонал. І добре, якщо ще й продемонструє чи підкаже, як це робити. Тому намагаюся рости й не втрачати ні в особистісному розвитку, ні в командній праці. 

  Чи був який переломний момент в роботі? 

  – Звісно був, і не один. Якісь зачіпали чи ранили більше, якісь вибивали з колії менше, щось вганяло в істерику, були й тугі депресняки. Мої рідні знають, що за можливість гарно попрацювати я ладна навіть пожертвувати часом із ними. Безмежно вдячна їм за розуміння. Усе, що пов’язане з роботою, сприймаю дуже гостро. В цьому найбільша проблема. Мені важко дається подолання кризових моментів. Тут або спеціальну літературу читати треба, або на власному досвіді й помилках вчитися. Тому намагаюся виробляти стійкий імунітет до деструктиву, не комунікувати з людьми, які намагалися скористатися сприятливими обставинами, які «їдять» твій час і самі не знають, що хочуть від роботи, спілкування чи життя в цілому. Переконана, нас формує досвід. А на Суспільному він неоціненний. 

  Над чим цікавим працюєте зараз? 

 – Планую роботу, веду ефіри. Останнім часом зосередилася на тематичних проєктах, які з тієї чи іншої нагоди робимо усім колективом. Це також надихає. Серед нещодавніх: «Радіо у стилі Ретро», «Тернопіль у звуках» і, на мою думку, найвдаліший – про особливі вишиванки, які є у працівників Українського радіо Тернопіль. Кожна історія – це історія покоління чи родини. Те, що формує основу основ. Попереду ще один цікавий проєкт, який плануємо зреалізувати у листопаді. Поки що це секретик і сюрприз.

  Чого не помічає слухач?

  – От не знаю, чесно. Але мені б хотілося, аби наші слухачі помічали, зауважували й аналізували те, що відбувається навколо. Щоб мали час подумати, а привід і поштовх для цього процесу давали ми – Суспільне мовлення.

Нагадаємо, що До Дня міста працівники «UA: Українське радіо Тернопіль» підготували проэкт, який складається із двох частин – «Тернопіль у звуках» і «Тернопіль офіційний». Детальніше на сайті UA: ТЕРНОПІЛЬ.